| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Яновський Юрій | [ Добавить материал ] |
ТРАГЕДІЯ РОДУ ПОЛОВЦІВ І ТРАГЕДІЯ УКРАЇНИ (За романом Ю. Яновського «Вершники»)
| 30.05.2009, 10:02 | |
| ТРАГЕДІЯ РОДУ ПОЛОВЦІВ І ТРАГЕДІЯ УКРАЇНИ (За романом Ю. Яновського «Вершники») Був собі давній рибальський рід Половців. Батько — Мусій Половець, досвідчений рибалка. Половчиха теж «доброго рибальського роду, доб рої степової крові», «стала до бою за життя, за рибу, стала поруч Мусія». Вона народила хлопців «повну хату», що тісно стало в ній «од їхніх ду жих плечей», але «тримала… в залізному кулаці, мати стояла на чолі ро дини, стояла, мов скеля в штормі». Та хоч і згадує з жалем найменший Сашко після бою й загибелі братів, як «рука старої Половчихи смиче його за чуба… і сітки сохнуть на прико лах», проте вертатися додому не хоче — «таке кляте Половецьке насіння». Видно, не догледіли батько з матір’ю синів, рано відпустили їх від себе, хоча й нагадували постійно, що «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Кожен пішов своїм шляхом. Андрій став білогвардійським офіцером, хоробрим вояком за «вєру, царя і отєчєство». Оверко вчився в семінарії, «артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжок, написаних понашому. Він пішов у петлюрівці і настільки сприйняв ідею державності, що заради цього був готовий на все: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!». Панас став контрабандистом, привозив матері подарунки. Вона скла дала їх до скрині і боялася за сина, бо «його важко народжувала, і він їй став дорожчий…». На жаль, саме він пішов у махновці. Хоч і пам’ятав бать кову науку, та вважав, що «рід у державу вростає, в закон та обмеження», а йому подобається «вільне співжиття», анархія. Із Панасом воював і чо тирнадцятилітній Сашко. Іван працював на заводі і «робив революцію», ставлячи на перше місце клас, а не рід, а старий Мусій йому допомагав. Отакими діаметрально протилежними були політичні орієнтації братів Половців. Цей рід, як краплини води, відобразив океан політичних та со ціальних пристрастей усієї розхристаної, розгубленої віками, пригнобле ної і довірливої та недосвідченої України початку ХХ століття. Трагедія одного роду відобразила трагедію всього українського народу. Цікаво, що письменник віддав свої симпатії більшовику Івану. Саме той переміг у бою під Компаніївкою, на його боці й батько. Та це не завадило авторові пока зати об’єктивну й не дуже привабливу картину боротьби за владу. Кожен із братів має поняття честі, не може поступитися своїми пере конаннями, не просить. Спочатку Оверко б’ється з Андрієм і перемагає. Па нас у цей час в засідці — чекає, чим усе скінчиться, і нападає на Оверка. Вбивши брата, ховає його і Андрія, щоб не сказали, що «рід зневажив». А Іван і собі очікує слушної години, нападає на знесилений загін Панаса. Одержавши перемогу, наказує розстріляти з кулеметів полонених, які не виявили бажання перейти на бік червоних. Панас пустив собі кулю в голо ву, побачивши, «як загинули його вояки, …а інші з них стали не його». Закінчується новела «Подвійне коло» трохи дивною фразою: «…і Іван Половець загубив трьох своїх братів». Це ідеологічно обґрунтовує і ви правдовує комісар Іванового загону Герт: «Одного роду.., та не одного з то бою класу». Об’єктивно змальовує письменник і жахливі, огидливі картини брато вбивчої громадянської війни: «Дехто простягав руки — і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя — і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмерт ною тугою,— і його рубали по чім попало і топтали конем. …І підводили високих степовиків, і летіли їхні голови, як кавуни, …дехто кричав ска жено і, мов у сні, нечутно, а цей собі падав, як підрубаний бересток, обди раючи геть кору й гублячи листя». А потім Ю. Яновський додає сумно — іронічними словами народної пісні: «Шукай, куме, броду!» Та не знахо дять герої, як і всі українці того часу, броду, компромісу ніякого, шугають із головою у вир кривавих змагань і гинуть, не принісши рідному краєві, своєму родові ані слави, ані користі. Багато часу минуло з тих пір, коли були написані «Вершники». Але проблема «роду, в якому браття милують згоду» залишається актуальною, як ніколи. Поки люди не зрозуміють, що «краще поганий мир, ніж добра війна», матері не матимуть спокою і в тривозі чекатимуть своїх синів. | |
| Просмотров: 792 | Загрузок: 0 | | |