| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Хвильовий Микола | [ Добавить материал ] |
ТРАГІЗМ ЖИТТЄВОЇ ДОЛІ М. ХВИЛЬОВОГО ТА ЙОГО ГЕРОЇВ
| 30.05.2009, 02:33 | |
| ТРАГІЗМ ЖИТТЄВОЇ ДОЛІ М. ХВИЛЬОВОГО ТА ЙОГО ГЕРОЇВ Українське Відродження 20—30х років прикликало в літературу бага то нових талантів, свіжих ідей та оригінальних світобачень. Серед яскра вих літературних зірок — Микола Хвильовий. За висловом його сучасни ка В. Коряка, «сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить…» М. Хвильовий щиро повірив у комуністичні ідеї, відстоював їх пером і зброєю, гасаючи дорогами «червінькової революції» та мріючи про «загірню комуну». Він поставив собі за мету проспівати пісню пісень, про славити маленьких «муралів революції», які хочуть «осушити болото». Письменник навіть погоджувався, що для цього можна піти на деякі жер тви. Але вони виявилися надто великими… М. Хвильовий, аналізуючи свої враження від поїздки на Пол тавщину, спостерігаючи за змінами, які відбувалися з його товари шами по партії, дізнаючись про нові й нові арешти своїх колег, при йшов до висновку, що тоталітарній системі байдужа доля людей, і вона може пожертвувати мільйонами заради міфічного «світлого майбутнього». Яким би відданим комунаром не був М. Хвильовий, у своїх творах він намагався відобразити дійсність об’єктивно. У новелі «Я (Романти ка)» — страшне передбачення — синчекіст заради вірності революційній ідеї вбиває власну матір, як і сотні інших людей, за інакомислення. Він сам відчуває тягар відповідальності — на його совісті не шість загубле них безневинних душ, а «шість мільйонів». Безмірна трагедія і самого М. Хвильового, і його героїв. Письмен ник розчарувався у світлих комунарівських ідеалах, відчув, що його народ чекає страшне лихо, і покінчив життя самогубством. А «главко верх чорного трибуналу» рішуче відсікає «легкодухість», сумніви і йде виконувати свої обов’язки перед революцією» — розстрілює власну матір, як і інших непокірних громадян. Андрюша, один із членів три буналу, не розуміє, «навіщо ця безглузда звіряча жорстокість». Глав коверх же знає: «Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної ко муни». Отже, мета для нього виправдовує будьякі засоби. Це потво ра, звір, а не будівник світлого майбутнього, і душа його мертва, страш на, бо сіє смерть навкруги. Ми не можемо засуджувати письменника за такий його вибір, за те, що, навіть помираючи, він залишався вірним своїм комуністичним пере конанням. Але повинні зробити висновок, що, за висловом Леся Курбаса, «немає в світі таких ідей, за які можна було б заплатити людським жит тям — чужим чи власним». «Вогонь фанатизму» — це велика руйнівна сила і у фізичному, і в мо ральному розумінні. А руйнуючи, щастя людського не побудуєш. | |
| Просмотров: 908 | Загрузок: 0 | | |