| Главная » Файлы » Твори Світової літератури » Шекспір Вільям | [ Добавить материал ] |
СОНЕТИ — ЦЕ КЛЮЧ, КОТРИМ ШЕКСПІР ВІДКРИВ СВОЄ СЕРЦЕ (У. Вордсворт)
| 30.05.2009, 16:29 | |
| СОНЕТИ — ЦЕ КЛЮЧ, КОТРИМ ШЕКСПІР ВІДКРИВ СВОЄ СЕРЦЕ (У. Вордсворт) …Образ твій, немов із міді литий, У вічність перейде. (55 сонет) «Сонети — це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце». Гм! Хоч це й не входить у правила написання твору, хочу зразу не погодитись із висловом У. Вордсворта. Сонети Шекспіра були, є і залишаються великою таїною поета — його серця, його кохання, його життя. І таїна ця не тільки в тому, кому були присвячені безсмертні поетичні рядки, хто ця «смаглява леді» і «юнак блакитноокий». Можливо, і знайдуть вчені справжніх прото типів — адже чим далі від епохи, тим простіше це встановити (іронізую, вибачте). Але таїна в тому, чому сонети Шекспіра приваблюють нас, людей ХХI століття? Значить, про справжнє, чисте, загальнолюдське писав тво рець, коли і зараз це так хвилює. Значить, зумів прокласти стежинку від свого до нашого серця. Спробую пошукати ключ… Шекспір почав писати сонети у ранній період своєї творчості — пер ший період, який прийнято називати оптимістичним. Шекспір бував частим гостем у замку графа Саутгемптона. Тут чару вали око картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, линула музика італійських композиторів, звучали сонети великого флорентійця Петрарки. Душа прагла чогось високого і прекрасного — чому ж не ви пробувати себе у жанрі сонета, адже в чотирнадцяти рядках цього вірша може вміститися всесвіт! Шекспір не терпів манірних писань, йому не подобалося, коли поети оспівували штучне кохання і красу: адже поряд існувало земне, реальне прекрасне. Спочатку Шекспір писав сонети, які читав тільки найближ чим друзям, тому вони довго не друкувалися. Дві основні теми розвиває Шекспір у своїх сонетах: тему дружби і тему кохання. Не хотілося б вдаватися до ключів, які відкриють дверцята з відпові ддю: хто ті люди, про яких пише Шекспір, чи існували конкретні особи, чи це витвір фантазії поета? Хочеться взяти ключ від інших таємничих дверей: «Що є для Шекс піра дружба і кохання? Яким потрібно бути, коли кохаєш і коли дру жиш?», коли ти «зневажений і долею, і людьми»? Як радісно читати, що дружба — це найбільший дарунок долі. І я ви гукую вслід за Шекспіром: Я промінять ніколи б не хотів Твою любов на славу королів. Ці кінцеві рядки 29го сонета потрібно знати кожному, хто хоче бути справжнім другом! Ліричний герой сонетів вміє бути благородним: його найкращий друг забрав у нього кохану, але він не сердиться (хіба що трохи побурчав), він уміє прощати. Його любов — «це зірка провідна» (сонет 116), «розлуки час — зимою був мені…» (сонет 97). Шекспір постійно намагається бути правдивим, навіть у коханні він не перебільшує своїх почуттів: Мою любов хвалити не годиться,— Вона не крам, що продають в крамницях. (Сонет 21) Спочатку дивує своїм змістом сонет 130 — здається, що Шекспір не хоче гарного слова сказати про жіночу красу. Але знайдено ключ! Кохана — це справжня земна жінка, вона така, як і будьхто, але вона кохана, тому наймиліша від усіх красунь. Можливо, це непоетично: ...не білосніжні пліч її овали, Мов з дроту чорного коса густа, але «смаглява леді» прекрасна своєю природною красою! І все ж вона — найкраща поміж тими, Що славлені похвалами пустими. Пройшли віки, змінилися люди, стали іншими смаки й ідеали, а со нети Шекспіра хвилюють і досі. Бо вічними є щирість людських почуттів, справжня дружба і щире кохання. Це і є, певно, той ключ, яким можна відчинити двері, за якими живе «вічна таїна» сонетів Шекспіра. | |
| Просмотров: 602 | Загрузок: 0 | | |