Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як пред

ставник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїн
ство буття. Порівняно з вічним оновленням природи людина являє со
бою «злак земной»:
Смотри, как на речном просторе,
По склону вновь оживших вод,
Во всеобъемлющее море
За льдиной льдина вслед плывет.
Для вираження складного світу людської душі поету часто доводить
ся використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, ко
льори веселки і всеоб’ємлючий океан:
Как океан объемлет шар земной,
Земная жизнь кругом объята снами;
Настанет ночь — и звучными волнами
Стихия бьет о берег свой.
То глас ее: он нудит нас и просит…
Уж в пристани волшебный ожил челн;
Прилив растет и быстро нас уносит
В неизмеримость темных волн.
У своїх рядках автор неначе досліджує людину і природу, стан люд
ської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя,
биття сердець — природи і людини. Хочеться проникнути у ці таємничі
порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І ми
мохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного сер
ця, і, в той же час, до життєєвих сил природи за вікном оселі.
Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини явищами приро
ди у поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте саме він простежив
і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.
Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих
прикмет зовнішнього світу і того суб’єктивного враження, яке справляє
на поета світ:
Есть в осени первоначальной
Короткая, но дивная пора —
Весь день стоит как бы хрустальный,
И лучезарны вечера…
Прихід весни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, роз
пал серпня відчуває у медовому подихові гречки.
Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколиш
нього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.
Федір Іванович Тютчев ніколи навмисне не вдавався до звукової сто
рони вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою.
Певучесть есть в морских волнах,
Гармония в стихийных спорах,

И стройный мусикийский шорох
Струится в зыбких камышах.

Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природніх
явищ, але і власне єство людини, і власні відчуття. Але є ще один аспект
творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність барв і звуків
у відображенні певного явища. Лірика Федора Івановича Тютчева допо
магає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані
з натури, містять і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.