| Главная » Файлы » Твори Світової літератури » Міцкевич Адам | [ Добавить материал ] |
ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ЄДНОСТІ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В «КРИМСЬКИХ СОНЕТАХ» А. МІЦКЕВИЧА 8 клас
| 30.05.2009, 13:32 | |
| ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ЄДНОСТІ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В «КРИМСЬКИХ СОНЕТАХ» А. МІЦКЕВИЧА Сонет… Щось величне і водночас потаємне криється вже навіть в одному цьому слові. Високі почуття і музика звуків. Так уявляється мені сонет. І уяв лення це не зникає, коли я читаю сонети Петрарки, Шекспіра і Міцкевича. «Кримські сонети» — це особливі твори. Особливі за своїм звучанням і глибиною думки, особливі за мелодійністю і тематичною розмаїтістю. Волею долі потрапивши на чужу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, в оточенні недругів, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві красу рідної землі, яка підсвідомо проявляється у сутності єства ліричного героя його сонетів: Я так напружив слух, що вчув би в цій землі І голос із Литви. («Акерманські степи») Вісімнадцять сонетів увійшли до кримського циклу Адама Міцкевича. Усі вони уособлюють внутрішній порив автора до рідної землі, від якої він був силоміць відірваний царською поліцією: О мисле! Спогадів є гідра мовчазна, Що спить на дні твоїм під зливамидощами, А в супокійну мить рве серце пазурами. («На верховині Тарханкут») У супроводі своїх п’яти супутників Адам Міцкевич був самотнім, бо двоє з них були служаками вищих щаблів царської таємної поліції, єдина присутня там жінка, Кароліна Собанська — коханка одного з цих посіпак, ще двоє — багаті одеські вельможі. Сонет про яструба — це твір, який відбиває почуття автора під час перебування в такому ворожому гурті. Цей твір не було закінчено Міцкевичем. Але він є ключем до розуміння того ганебного середовища, в якому опинився польський поет. Автор не просто порівнює себе з підбитим птахом, він неначе зливається з ястру бом, відчуває страшну загрозу від перебування у ворожому середовищі. Становище яструба — це становище висланого з рідної землі Міцкевича: Нещасний яструб! Бурі його збили З небес, в чужі закинувши краї; Він мокрі пера розгорнув свої, На щогли сівши, зморений, безсилий. («Яструб») У всіх сонетах Міцкевича кримського періоду висновок — в останніх двохтрьох рядках. В останньому сонеті висновок не завершено, неначе автор дає змогу читачеві домислити його. Мені здається, що сонет «Руїни замка в Балаклаві» перегукується з твором Лесі Українки «Царі». Певно, в душі кожного генія є нотка єдності з народом і відповідальності за його долю. Адам Міцкевич прагнув побувати в Криму. Перша поїздка була не тривалою і ніяк не позначилася на творчості поета. А друга подорож по дарувала світові чудовий цикл «Кримських сонетів»: Чорніє пасмо гір, долину ніч проймає, Шепочуть, мов крізь сон, потоки у гаях, І — квітів музика — солодкий ллється пах, Що для ушей мовчить, до серця промовляє. («Алушта вночі») Як яскраво й образно розповідає поет про красу кримської ночі! Читаючи ці рядки, проймаєшся єдністю людини і чаруючої природи, вловлюєш навіть звуки і запахи, прагнеш дихати одним із поетом по вітрям і відчувати те, що відчув він, проте Міцкевич невіддільний від своєї рідної землі. І тому чари Криму тмяніють, коли автор згадує свою батьківщину: Далекої Литви природа непочата — Грузька драговина, незаймані ліси… Мені любіший тут шум сосон, дзвін коси, Ніж солов’ї Байдар, салгірських лук дівчата. («Мандрівник») А у сонеті «АюДаг» порівнює почуття молодого поета з чорними і грізними спіненими валами хвиль, то ясними, як сніг, то мінливими, як веселка. Але призначення поета в тому, щоб служити людям і не ламати ся від бурі. «Кримські сонети» Адам Міцкевич присвятив Пушкіну, якого вва жав найвизначнішим поетом того часу. Проте ці твори молодого на той час поета вплели найкращу квітку в вінець його безсмертя: Та лютню ти взяв,— і віхор враз одбіг, Пісні зоставивши, що пам’ять людська з них Вінок безсмертності зів’є тобі на скроні. («АюДаг») | |
| Просмотров: 800 | Загрузок: 0 | | |