| Главная » Файлы » Твори Світової літератури » Гоголь Микола | [ Добавить материал ] |
ЄДНІСТЬ САТИРИЧНОГО І ЛІРИЧНОГО У ПОЕМІ М. В. ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ»
| 30.05.2009, 16:47 | |
| ЄДНІСТЬ САТИРИЧНОГО І ЛІРИЧНОГО У ПОЕМІ М. В. ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ» Скарбниця творчості Миколи Васильовича Гоголя збиралася на народ ному підґрунті. Саме тому його твори сповнені водночас і гніву, і любові. Гніву — до тих, хто нівечить людські долі, любові — до народу. Ці парадоксальні суперечності простежуються протягом усього тво ру. Адже суперечливим є вже те, що поема має назву «Мертві душі», те, що сатиричне і ліричне в ній виступає в єдності. Проте з кожною главою твору наростає викривальносатиричний пафос. Якщо звернутись до образів твору, то можна побачити низку са тиричних персонажів, серед яких і центральний образ, і декілька його оточуючих. Наприклад, Манілов разом із дружиною презентують Чичи кову список померлих селян, перев’язаний рожевою стрічечкою. Яке ж огидне відчуття викликає цей штрих! А сам Чичиков? Авантюрист, заці кавлений у нещасті інших людей заради своєї вигоди: «А теперь же вре мя удобное, недавно была эпидемия, народу вымерло, слава Богу, нема ло». Двуликий добродій дякує Богові за людське горе! Та хіба тільки він… Герої гоголівської сатири — люди обмежені, не здатні на душевні пориви. А їх захоплення не виходять за межі супу та котлет. Отже, предмети домашнього побуту важать в їхньому житті значно більше, ніж високі почуття. Блискуче, гостросатирично письменник розкриває ту істину, що у то гочасному суспільстві людина не здатна відчувати симпатію, дружбу, по вагу, любов. Із найглибшою сатирою звучить тема столиці у «Повісті про капіта на Копєйкіна, де відверто протиставляються державні мужі простій лю дині. А символом державної влади якраз і виступає Петербург — пиха тий, розкошуючий, розбещений і ситий. Зображення ж простих людей пройняте поезією. Та й сама авторська оповідь містить безліч ліричних відступів, авторських монологів і роз думів про життя, мистецтво, про Батьківщину. А спогади про Батьківщи ну доводять автора до глибокого трепету: «Не так ли и ты, Русь, что бой кая необгонимая тройка несешься! Дымом дымится под тобою дорога, гремят мосты, все отстает и остается позади. Остановился пораженный божьим чудом созерцатель: не молния ли это, сброшенная с неба? что значит это наводящее ужас движение? и что за неведомая сила заключе на в сих неведомых светом конях? эх, кони, кони, что за кони!». І ще більш контрастним стає цей авторський ліризм сатиричному по казові співаючого Чичикова. Здавалось би, що тут дивного? Адже з пра давніх часів пісня супроводжує людину протягом усього життя. Але ж то людину! А Чичиков? Нелюдь, що придбав майно у вигляді мертвих душ. Читаючи цей епізод твору, намагаєшся зрозуміти і почуття автора, і прихо ваний зміст слів, вкладених в уста візниці Селіфана: «Вишь ты, как барин поет!». Геніальність самої теми «Мертвих душ» виявляється у багатстві різних значень і протиставлень понять мертвих і живих душ, коли починаєш ро зуміти глибину і важливість для поеми того ліричного відступу, де мова йде про те, що «…на свете дивно устроено: веселое мигом обратится в пе чальное, если только долго застоишься перед ним…». Отже, М. В. Гоголь довів, що характер людини формується під впли вом суспільного середовища. Тому можна стверджувати, що предметом сатири письменника були не окремі особистості, а громадські пороки суспільства. | |
| Просмотров: 427 | Загрузок: 0 | | |