| Главная » Файлы » Твори Світової літератури » Гете Йоган Фольфганг | [ Добавить материал ] |
«ЛЮБОВ! БЛАЖЕНСТВО! СЕРЦЕ! БОГ!» (Тема кохання в трагедії Ґете «Фауст»)
| 30.05.2009, 16:38 | |
| «ЛЮБОВ! БЛАЖЕНСТВО! СЕРЦЕ! БОГ!» (Тема кохання в трагедії Ґете «Фауст») Жодного великого митця не оминуло його кохання. Та й хіба тільки митця? Людині взагалі властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання простої людини проходить непомітно для оточення, а ко хання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож при родньо, що кохання Йоганна Вольфганга Ґете не пройшло непомітно, а ви лилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створювалася протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля вря тування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху жит тєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фре деріка Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір’ю його сина. Отже, історія з Маргаритою у трагедії «Фауст» — це сповідь юності. Усе своє життя Ґете вважав, що «Вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукан ня Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумлін ня щодо виходу з вічного замкненого кола: Я рвуся від жаги до насолоди, і в насолоді я жаги жадаю. Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і невинності, чут ливості і ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження, і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита була в його житті лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Ґете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона божеволіє. Але образ її цільний у своїй само відданості і невинності. Навіть небо змилостивилося над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом: Крізь маску цю побачила вона Мого ума приховану могутність. Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Мар гарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі про стору і часу, вихоплює зпоміж античних героїв образи Паріса і прекрас ної Гелени. Гелена виявилася для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріо на — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощен ня. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись — щаслива. | |
| Просмотров: 1295 | Загрузок: 0 | | |