…Ми родимось на те, щоб нам умерти…
Нелюбо весну нам вітрами поминать.
Коли б родились знов, знов смерті треба ждать.
Подякуймо ж богам за наші дні хороші…
Дж. Байрон
Ці невмирущі рядки належать перу видатного англійського поета
Джорджа Ноела Гордона Байрона.
Класицистичні погляди Байрона здаються несподіваними для поета,
чиє ім’я увійшло в історію англійської і світової літератури як найбільш
впливового виразника романтичного світогляду. У його «Щоденниках
і листах» висловлено чимало міркувань про поезію і прозу як минулого,
так і майбутнього, але думки ці такі ж суперечливі, як і сама постать ве
ликого майстра. А щоб хоч трошечки зрозуміти мотиви творчості поета,
слід звернутися до його філософії. І в свою чергу самі філософські погля
ди Байрона викликали до життя шедеври його творчості.
А мотиви творчості англійського митця змінювались зі зміною його
поглядів протягом усього життя.
Витоки літературних поглядів юного Байрона слід шукати в етичних
і естетичних поглядах віку Просвітництва. Але цікавився він і зразками
ліричної, епічної та драматичної творчості античних авторів, а в останні
роки життя й творчістю італійських поетів раннього і пізнього Відро
дження, що не могло не відбитися на мотивах власної творчості, хоча сам
Байрон не раз стверджував, що перевагу над поетами віддає історикам.
Літературні погляди молодого поета цілковито виявились у юнацькій
збірці «Години дозвілля». Вірші, що увійшли до цієї збірки, були насліду
вальними. Мотиви вольнодумства вимальовувалися розпливчасто, а роз
думи про швидкоплинність дружби і кохання — меланхолійно. Найбільш
типовими для цієї збірки стали спогади про дитинство. А перша сати
рична поема «Англійські барди і шотландські спостерігачі» не свідчила
про оригінальність поглядів щодо призначення мистецтва і митця.
Але позиція молодого Байрона щодо цієї теми зберігається і в більш
пізні періоди його творчості. Усе своє життя він дотримувався класицис
тичної теорії мистецтва і розуміння завдань поета. Деякі ранні твори по
ета було видано лише після його смерті. Серед них сатира «Прокляття
Мінерви», в якій поет водночас звинувачував тих, хто грабував народ
Греції, і прославляв античні шедеври священного храму в Афінах. Отже,
високі громадянські і політичні мотиви властиві навіть ранній творчості
Байрона. І лише поема «Паломництво Чайльд Гарольда» стала новим
етапом у творчості Байрона. Адже в ній через внутрішній світ персонажа
й автора розкриваються і героїка давніх та нових часів, і трагічні пробле
ми сучасності. Дотримуючись «високого» стилю, віддаючи перевагу аб
страктним і піднесеним образам, Байрон надає своїй поемі такого особи
стопристрасного тону, що доля особистості почала розглядатись як частина
всесвітнього процесу. Тож поему «Паломництво Чайльд Гарольда» можна
розглядати як новий художній порух епохи класицизму.
Лірика зрілого поета набула характеру сповіді, а у східних поемах ви
лилась у тугу поета, у його обурення проти лицемірства та тупості, які
в епоху реакції принижували гідність людини.
Ворожнеча зі світом героїв східних поем Байрона набула нового філо
софського осмислення у швейцарській драмі «Манфред». Трагедія гра
фа Манфреда викликана не стільки зіткненням із людьми, яких він зне
важає, не стільки крахом кохання, скільки тим, що сам він не витримує
власного морального суду. Трагічними для нього стають не обставини,
які оточують, а його власні почуття.
Але найбільш плідним став «Італійський» період творчості Байрона.
Він вражає нас патетикою четвертої пісні «Чайльд Гарольда», «Одами до
Венеції», «Скаргами Тассо», бешкетними пародійними октавами «Беп
по» і «ДонЖуана», урочистими терцинами «Пророцтва Данте» і неви
мушеністю ліричних віршів, класицистичними трагедіями і романтични
ми містеріями, віршованою повістю «Острів», прозовими трактатами.
Певно, це був період свідомих пошуків, націлених на остаточне вирі
шення питання про призначення поета у сучасному світі:
Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить
Листок непевного паперу, мудра хіть!
Силкуємось зійти в жару, в самообмані
На гору, хоч її вершина й у тумані.
Про се поет свою півношницюсвічу
Знай палить, і герой вбиває досхочу,
Як же потліє все,— мов на одну досаду,
Зістанеться ім’я…
Герої Байрона мають відбиток душевної величі, самовідданості і внут
рішньої складності, властивих прославленим персонажам Шекспіра.
Навіть у класицистичній за своїми засобами сатири «Бронзовий вік»
Байрон зображує могутній і сповнений протиріч образ Наполеона, близь
кий великим злодіям і честолюбцям шекспірівських трагедій.
Саме в «ДонЖуані» Байрон виступає суддею моралі і суспільних
відносин, виражає своє уявлення про батьківщину, «тюремщицю народів»,
«напівпедантичнунапівкомерційну» країну, правлячі кола якої силять
ся надати своїй користолюбній політиці високого морального та релігій
ного значення.
Я думаю, що все розмаїття творчості Байрона відбиває його прагнення

до гармонійного і прекрасного ідеалу мислителів минулого. Але дійсність,
у якій жив поет, не могла стати підґрунтям для пошуків подібного ідеалу ні
в житті, ні в мистецтві. Тому відчуття нездійснених пошуків і стали причи
ною дисгармонії як у світобаченні Байрона, так і в протиріччях мотивів
його творчості.