| Главная » Файлы » Твори Світової літератури » Ахматова Анна | [ Добавить материал ] |
ОСНОВНІ МОТИВИ ЛІРИКИ А. АХМАТОВОЇ
| 30.05.2009, 17:49 | |
| ОСНОВНІ МОТИВИ ЛІРИКИ А. АХМАТОВОЇ Пусть когданибудь имя мое Прочитают в учебниках дети. А. Ахматова Чим живе людина? Напевне, любов’ю. Любов’ю до людей, вірою в майбутнє, надією на краще. Можливо, саме тому, що всі ці супутники любові Анна Ахматова завжди несла в своєму серці, вона і прожила дов ге життя, людське і творче. Ця чудова талановита жінка донесла до нас літературні досягнення своєї епохи, що постала на перетині двох століть. Тому поетеса увібрала у свою творчість і розвинула надбання і своїх по передників, і своїх сучасників. І нинішнє покоління захоплюється твор чістю Анни Ахматової, її вірші дійшли до серця кожного читача. «Есть три эпохи у воспоминаний»,— сказала Ахматова в одному з віршів. Можливо, це випадковість, але і доля її теж розподіляється на три періоди. Перший — юний, початковий позначився «Вечором», «Чітками», «Білою зграєю» — творами, такими близькими до надбань поетичної кла сики XIX століття. Поезія А. Ахматової виникла в лоні так званого «срібного віку». У час виходу друком її першої поетичної збірки, авторка опинилась серед ве ликих і яскравих поетів, серед яких були Брюсов і Бальмонт, Бєлий і Со логуб, Гумільов і Іванов, а згодом — Маяковський, Мандельштам, Цвєтає ва і Єсенін. Вона черпала з надбань «срібного віку» надзвичайну словесну культуру і дух новаторства. Лірика Ахматової цього періоду — це лірика кохання. Але тема ко хання в її творах значно глибша і значиміша за традиційні уявлення, адже не слабкістю особистості позначена вона, а надзвичайною силою волі. Її лірична душа виступає бунтівною і незалежною, а не пригніченою і по кірною. Тому тінь внутрішнього благородства позначається навіть на стражданнях. Почуття поетеси звернені до різних героїв, злитих в єди ний образ великого справжнього кохання, не тимчасового і миттєвого, а всеосяжного і внутрішньо необхідного. Ты, росой окропляющий травы, Вестью душу мою оживи,— Не для страсти, не для забавы, Для великой земной любви. («Эта встреча никем не воспета…») Є ще одна неповторна риса інтимної лірики Ахматової цього періо ду — устами поетеси заговорила жінка, яка з об’єкта поетичного почуття перетворилась на ліричного героя. До того ж інтимна лірика увібрала і риси громадянської поезії. Найбільш популярним в роки Першої світо вої війни став вірш «Утіха». Вестей от него не получишь больше, Не услышишь ты про него. В объятой пожарами скорбной Польше Не найдешь могилы его… Її основні поетичні відчуття тих років — відчуття суспільної неста більності і наближення катастрофи. Уся дореволюційна лірика Анни Ах матової відбивала драматичну епоху протиріч. І тому не дивно, що відчутні тут нотки жаху привели до пошуків спасіння у релігії, а жорсто ке самокатування — до думки про моральні обов’язки митця перед су спільством. Но не пытайся для себя хранить Тебе дарованное небесами: Осуждены — и это знаем сами — Мы расточать, а не копить. Иди один и исцеляй слепых, Чтобы узнать в тяжелый час сомненья Учеников злорадное глумленье И равнодушие толпы. («Нам свежесть слов и чувства простоту…») Вірш «Мне голос был. Он звал утешно…» — один із найяскравіших творів революційного періоду. Адже тут пристрасно і зрозуміло прозву чав голос тієї інтелігенції, яка ходила по муках, помилялась, вагалась, шукала, не знаходила, але робила свій вибір: залишилась разом зі своєю країною і своїм народом. Другий період творчості, який припав на післяреволюційний голод, розруху, коли старе життя зруйнувалося, а нове тільки розпочалось, Анна Ахматова благословила вічну і нову мудрість життя (вірш «Все расхи щено, предано, продано…»). У віршах збірок «Подорожник» і «Алло Дотіпі» так багато світлих і радісних рядків, що починаєш розуміти: по шуки нового і цілісного поетеса звершує через громадянські і філософські роздуми. Навіть інтимна лірика цього періоду набула більш духовного характеру. А драматичні тридцяті роки сповнились відчуттям нової тра гедії — світової війни. На бентежносуворому фоні війни і особистих по трясінь Ахматова звертається до фольклорних джерел народного плачу і біблійних мотивів. Тут відбувся бурхливий сплеск її творчості і вилив ся у викриття двох великих трагедій — Другої світової війни і війни зло чинної влади зі своїм народом. Нет! и не под чуждым небосвободом И не под защитой чуждых крыл — Я была тогда с моим народом, Там, где мой народ, к несчастью, был. («Так не зря мы вместе бедовали…») Але особисте горе не роз’єднало її з власним народом у роки Великої | |
| Просмотров: 845 | Загрузок: 0 | | |