Запрошуємо всіх на хліб, на сіль,

На слово щире, на бесіду мудру,

На пісню сердечну, на наше

Свято родинне — свято червоної калини.

Я живу на Україні.

Я живу в чарівній стороні

Там, де співи солов'їні,

Там, де зріє виноград.

Я все люблю в моїм краю:

Криницю, звідки воду п'ю,

Та повні гомону ліси,

Та дзвони срібної роси.

Я все люблю в своїм краю —

Найбільше матінку мою,

Ласкаву, радісну, єдину.

Люблю, як сонце, Україну.

Люблю я в рідному краю

Веселі співанки пташині.

І річки бистру течію,

І руту-м'яту при долині,

І кущ червоної калини,

І рідну мову України

Дзвінку і ніжну я люблю.

Ведучий: Калина, червона калина... І чули ви про неї, і читали, і пісень співали. Скільки пісень, легенд складено про цей диво-кущ, його поетичну вроду. У кожного народу є свої рослини-символи. У росіян — білокора берізка, у канадців — клен, а у нас — червона калина. Символ життя, образ рідної землі, дівочої краси і вірності — ось що вона означає. Правду каже народне прислів'я: «Без тополі, верби і калини нема неньки-України».

Сьогодні ми ще більше дізнаємося про калину через легенди, пісні та поезію .

Ведуча: З давніх-давен шанує український народ калину. Не було колись хати, біля якої б не красувався цей кущ. Як зацвіте калина, забіліє, то радості стільки, наче свято якесь. А коли вже грона достигали, їх вішали попід стріхами. Хати були, наче панна, в червоних коралях. Червоніли намистинками до перших морозів.

Ведучий: Обов'язковим правилом було в Україні, коли будуєш хату, посадити калину.

Ведуча: Кущ калини біля батьківської хати — це не тільки прикраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина.

Пісня „Зоряна калина"

1. Говорила мати сину

- Не забудься, сину, -

Як будуєш хату -

Посади калину.

2. Білий кущ калини -

Радість України.

А вогнисті грона -

Наша кров червона.

3. Зоряна калина -

І краса і врода

Нашої країни,

Нашого народу.

4. Пам'ятай же, сину,

Що казала мати,

Посади калину

В себе біля хати.

Ведучий: Калина коло хати - здавна найкраща і найзначніша ознака оселі українця. Кущі милують зір білим цвітом рубіновими кетягами восени. Рубінові ягоди калини, за народними уявленнями, здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами.

Я калину малювала

Та історію згадала

Малювала залюбки

Запорізьких козаків

Це вони понад Дніпром

За переказом гуртком

Посадили зелен гай

Гай - калиновий розмай

У проходи мандрували

Калинові кетяги пам'ятали.

Ведуча: Насіння з калини схоже на серце. Непроста ця рослина з маленькими серцями. Вона не тільки символ України, а символ дівчини.

Ведучий: У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони завойовників Батия, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові і їх дівочих сердець зросли калинові кущі.

Ведуча: Ось послухайте легенду про калину.

Ведучий: Було це дуже давно, коли на нашу землю хто тільки не нападав. Ось налетіли турки, з ними і греків чимало. Ось налетіли турки, з ними і греків чимало. Розлетілась тоді чутка, що головного воєводу поранено. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку нагороду, яку загадає. Тоді прийшла в табір дівчина дуже красива і горда. Звалась вона Пелагея. Вона пообіцяла вилікувати грека, але якщо він більше не буде йти на нашу землю. Грек здивувався, що вона не хоче коштовностей, і забрав її в Грецію.

Ведуча: У неї була сестра Калина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: „Твоїм ім'ям, сестро, назву рослину, як найбільше люблю. Коли цвіте вона, то соловей прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров'ю щедрої нашої землі, ті, які повертають здоров'я людини. Буде вона зватися Калиною...

Ведучий: А ось ще одна легенда. Утік козак із своєю милою та ніде не зміг увінчатися. Обернувся він терном у полі, а дівчина - калиною. Вийшла синова мати того терну брати, дівчини мати - калину ламати. „Се ж не терночок, се ж мій синочок, се ж не калина - це ж моя дитина".

Ведуча: Так на могилі козака, який у серці зберігав образ калини, чи чумака, який вирушив у мандри і не зміг повернутися, загинув у дорозі, товариші саджали кущ калини, як ознаку того, що тут похований українець.

Підеш ти, сину, по Україні,

То ж не журися.

Коли стрінеш у лузі калину,

То й прихилися.

А як зустрінеш у лузі калину,

То й пригорнися,

Бо я любила її колись.

З тих пір в солов'їних дніпровських краях,

Де в травах дитинства стежина,

Як мамина пам'ять стоїть по синах

Калина, червона калина.

Ведучий: У народі кажуть: „любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте".

Часто матері колисали своїх маленьких діточок, сидячи під калиною наспівували колискових пісень. Колиску робили з калини, щоб дитина росла щасливою та співучою.

Калина в лузі квітувала,

Мене бабуся колихала,

Тут починається рід наш красний,

Над ґанком сходив місяць ясний.

Калина в лузі квітувала,

Мене бабуся колихала.

Пісня „На калині мене мати колихала"

Ведуча: Калина - улюблениця нашого народу. У віршах, казках, переказах, легендах калинові ягоди порівнюються з червоним намистом - коралами і вродливою дівчиною

Ось калина над рікою.

Віти стелить по воді.

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко надів?

Червонясте, променисте

Розцвітає, як вогні...

Дай хоч трішечки намиста,

Калинонька, і мені.

Колишися, калинонько, колишися,

Зеленими листочками розкошися,

Сонячними променями розмалюйся,

З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.

А ще й срібною росою вмийся чисто,

Надінь свої ягідочки як намисто.

Ведучий: Калина - кущ, або невелике дерево заввишки до 5 м. Росте у лісах і чагарниках, майже у кожному дворі України. На нашій планеті існує понад 200 видів калини.

Ведуча: Ця рослина з родини жилолистих має трилопатеві листки, гілки голі, суцвіття негусте, віночки білі. Плоди ягодоподібні, овальні, яскраво-червоні, з однією кісточкою. На смак ягоди і кора гіркі, терпкі. Кора має зеленувато-сірий колір.

Ведучий: Калина - це харчова, лікарська, медоносна рослина. З неї готують варення, кисіль, компоти, начинку для цукерок. Калина є також фарбувальна рослина.

« Калинова пісня»

Сл. М. Сингаївського, муз. В. Верменича

1. Калино весела

Калино червона,

Люблю твоє листя (2 р.)

Та росяні грона.

2. сонцем знов налита,

І сама від сонця.

Звисли, мов намисто, (2 р.)

Калинові гронця.

3. Сонечком налита

Чистою росою,

Ой, калино - цвіте, (2 р.)

Радісною з тобою.

4. До нашої стежки

Нахилилась віттям,

Зоряно з тобою (2 р.)

Матері і дітям.

5. Калино, чарівна Калино,

То від тебе сяє (2 р.)

Зоря промениста

Стиглих ягід на обід

Принесе онукам дід

Ласуватимуть малята

Наче в лісі пташенята

Бабця випече пиріг

- Раптом гості на поріг?

Чай заварить на калині

Завітайте до нас нині.

Ось калина над рікою

Віти стелить по воді.

Хто це щедрою рукою

їй намистечко надів?

Червоняста, промениста

Розцвітає, як вогні.

Дай хоч трошечки намиста,

Калинонько, і мені!

Ведуча: Калина — це сум і радість. Калиною уквітчуються, прибирають хату, землю. Приїжджають у рідний край, припадають до рідної земельки, отчої хати, схиляються перед кущем червоної калини — символом рідної України.

Плету вінок з калини,

Що росте на моїм подвір'ї.

Низько голову схиляю

До землі у ріднім краї.

Десь там, за далекими ланами літ,

Де в травах дитинства стежина,

Стоїть біля батьківських сивих воріт

Калина, червона калина.

Вона проводжала синів на війну,

Гілля до шинелі тулила.

Не знала в розлуці спокою і сну

Калина, червона калина.

А син під Берліном упав на зорі,

Не стало у матері сина.

І зойкнула вічним вогнем край воріт

Калина, червона калина.

Ведучий: Образ червоної калини дуже часто зустрічається в усній народній творчості, в поезіях Тараса Шевченка та Івана Франка.

1. Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину.

2. Защебече соловейко

В лузі на калині -

Заспіває козаченько

Ходя по долині.

3. Три явори посадила

Сестра при долині,

А дівчина - заручена

Червону калину.

Тече вода з-під явора,

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина,

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом них верболози

Й лози зеленіють.

Пісня «Зацвіла в долині»

Червона калино,

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш?

До сонця не пнешся?

Та вгору не пнуся,

Бо сили не маю,

Червонії ягідки

Додолу схиляю.

Ведуча: Мабуть, більш ніж у будь-якому дереві, у калині поєднано корисне і красиве. Ягоди калини дієві проти кашлю, ангіни, гіпертонії, а відвари з калинової кори вживають для лікування різних хвороб.

Ведучий: Росте калина в полі, лузі, долині, біля хати. Любить людську ласку і турботу. Любить воду, тому можна її побачити біля криниці.

Ведуча: Коли калина квітує, її білі квітки захоплюють чарівною красою, а восени горять на ній перли ягід. Вони повертають людям силу і здоров'я. Тому так дбайливо охороняють люди калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Навіть дітям малим казали: «Не ламай калину, краще полий її водою з криниці», «Не ламай калину, бо накличеш біду».

Ведучий: Ламати калину, зневажати калину - великий гріх. Бо калина - жива душа того, хто її посадив, душа нашого народу. Хоч дуже давно з неї робити цвяхи шевські, вугілля. А коли підростає у матері син, вона, благословляючи його в дорогу, наказувала не забувати калину.

Та чи я в лузі не калина,

Та чи я в лузі не червона?

Нащо мене поламано,

І в пучечки пов'язано?

Нещастя моє! Недоля моя!

Та чи я в батька не дитина,

Та и я в батька не кохана?

Нащо мене засватано,

І світ мені зав'язано?

Ведуча: Калина - символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати. У розлуці ми згадуємо калину, тужимо. Калина - це той символ, що пам'ять людська береже, нагадуючи про рідні краї, символ безсмертя.

В Україні є понад 100 населених пунктів з назвами „Калинівка", Калинове" і т.д.

Пісня „При долині кущ калини"

Горобчик: На морозі, як жарини,

В лузі ягоди калини.
„Жив-жив-жив!" -

Дзьобнув ягідку й ожив,

Я ледь з голоду не згинув,

Красно дякую, калино.

Калина: Схилилася калина на воду,

Дивилась на красную вроду,

Горобчики з поля летіли,

Всі ягоди з неї об'їли.

У сумі калинонька мила

Все листя у воду зронила

Прийшли за вітрами морози

Замерзли в калиноньки сльози.

Мальва: В нашому садочку в червонім віночку

Над самим струмочком виросла калина.

Листя з сонцем грає, в воду поглядає

Гарну вроду має молода князівна.

Вітер догоджає, коси розплітає

Уночі туманом сизим укриває.

А вона стрінеться, сумно усміхнеться

Вгору поглядає - сонечка чекає.

Калина: Я - калина земна краса

Для людей я - лікування

Пташкам завжди корисна і смачна

А ще я - символ поетичний

Кущ у мене пишний

Так, я калина,

З якої починається ненька - Україна.

1. Немає України без калини,

Як і нема без пісні солов'я:

А ми - народ, зернина від зернини,

В біді і щасті - ми одна сім'я.

2. Немає України без тополі,

Як і нема без сонця сяйва дня.

Ти без коріння - перекотиполе,

А корінь там, де вся твоя рідня.

3. Без рушників немає України,

Як без любові і життя нема.

Душа без України - мов руїна,

Пуста і мертва, холодно-німа.

4. Немає України без вербиці,

Без сивого Славутича-Дніпра.

Нап'юся живодайної водиці,

В ній зачерпну любові і добра!

Над Дніпровою сагою,

Стоїть явір між лозою,

Між лозою з ялиною,

З червоною калиною.

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчина із гаю,

Виходжаючи співають.

Пісня „Про Україну"

Сл. М. Гринчука, муз. С. Яреми

1. Дівчина-калина

В білому віночку

Вийшла із хатини,

Стала на горбочку.

2. А як заспівала

Солов'їно - дзвінко

В лісі розселила

Килими з барвінку.

3. Золотила ниву,

Голубила небо,

Дітвору щасливу

Кликала до себе.

4. Кличе всіх щоднини

До краси і згоди

Пісня України,

Що єдна народи.

Ведучий: Стала червона калина символом отчого краю, нашої рідної України. Її вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах. Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим чаєм і давала з собою хліб з калиною, а наречена прикріплювала до коня гілочку, щоб нагадувала козаку домівку, матір, кохану, його рідну мову. Вишита сорочка, рушник та калина - з цього починається ненька-Україна.

Обереги пращурів завжди поважай,

З ними ти наслідував рідний дім і край.

Солов'ї на калині, на калині зозуля,

Через гори й долини лине пісня з Поділля.

Мова в ній калинова, древа сонячна гілка,

Сонця тиха розмова, калинова сопілка.

Ведуча: Калинова сопілка... Так, саме з калини та верби робили колись сопілки. У народі існувало таке повір'я: якщо зробити з калини сопілку, то неодмінно в сім'ї з'явиться продовжувач роду - син.

Мій дідусь зробив сопілку

Із калинової гілки.

Як заграє, як заграє...

Скільки він мелодій знає!

Я насмілився спитати,

Де він так навчився грати.

Посміхнувсь дідусь лукаво:

- У калини біля ставу.

Ведучий: Живе образ калини не тільки в піснях, казках, легендах, а й у прислів'ях. Давайте пригадаймо їх.

Приказки

У лузі калина з квіточками, неначе матуся з діточками.

Весною калина білим цвітом квітує,

А восени червоні ягідки дарує.

Залишилася калина, наче красная дівчина.

Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

Калина хвалилась, що з медом солодка.

Пишна та корисна, мов червона калина.

Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.

Щоки червоні, як кетяги калинові.

Україна, мов калина.

Стоїть у дворі дівонька, як над ставом калинонька.

Прислів'я

Без калини нема України.

Без верби і калини нема України.

Загадки

1. В лісі на горісі - червоні хустки висять.

2. Навесні зацвіте білим цвітом,

А в жнива - червоним плодом.

3. І не дівчина, а червоні стрічки має.

4. Стоїть дід (півень) над водою

З червоною бородою,

Хто не йде, за борідку вщипне.

5. Серед ліса - червоне плаття висить.

6. У вінку зеленолистім,

У червоно у намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

7. Серед лісу вогонь горить.

8. І не дівка, а червоне намисто носить.

9. За хатиною в садочку

У зеленому віночку

Та в червоних намистах

Стоїть дівка молода.

І збігаються всі діти,

Щоб на неї поглядіти.

За намисто кожен - смик!

Та й укине на язик.

10. У пучечках невеличких

На кущі живуть сестрички

Восени хто гляне -

Вмить добрішим стане:

З гіллячок звисають,

Вогником палають

Що це за красуня дивна?

То в гаї стоїть... (калина).

11. Задаровує красою

Мати Україна,

Наче в лузі червоніє

Пишная... (калина).

Виходить дівчина-калина і загадує загадку.

Дівчина-калина

Знають мене луг і води,

І криниці й огороди.

І дівчина мене знає,

В косу радо заплітає,

Сніг потане - я радію,

Розвиваюсь, зеленію.

В нічку зоряну, весняну.

Соловейків колихаю.

Одягаюсь білим цвітом,

Наливаюсь теплим літом.

Осінь холодом повіє.

Я шаріюсь - червонію.

Знають мене луг і води,

Діти мене певне знають,

Швидко загадку вгадають,

Бо нема тої людини,

Щоб не знала мене... (калини).

Ведуча: Коли починали будувати хату, калину садили біля вікна застільного. Казали, що це символ любові, мудрості. А восени, коли вставляли подвійні вікна, між шибками клали пучечки червоних грон. У найлютіші морози вони живили оселю теплом і красою. Зробіть і ви маленьке добре діло, посадіть кущик калини.

1. Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щиро доля,

Материнський ніжний цвіт.

2. Посадіть калину на городі,

Щоб заквітнула земля!

Із роси - пречиста врода,

З неба - почерк журавля.

3. Посадіть калину коло тину,

Щоб злагода цвіла.

Буде щедрою родина,

Буде честь їй і хвала.

4. Просадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке, на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

5. Посадіть калину в чистім полі,

Хай вона освятить час!

Рід наш любить дуже волю,

Хай же й воля любить нас!

6. Посадіть калину коло школи.

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів'янув в спориші.

Посадіте коло серця,

Щоб цвіта вона в душі.

Ведучий: Посадіть калину коло серця, щоб цвіла вона в душі. Правду каже прислів'я: „Червона калина - символ України". Калина і Україна - невіддільні, їх не можна уявити одну без одної. „Без калини - нема України", - каже друге прислів'я.

„Калиновий віночок"

Дівчата у костюмах калини.

1дівчина: У нашому лузі сталася новина -

Зацвіла білим цвітом калина

Калинонько - Вкраїнонько - Божа наречена,

Поклонилась тобі в полях травичка зелена.

Защебечи, соловейку, з гілочки тоненько

- Покоти малі колечка на весь світ біленький.

Ой, калино, калинонько, листячко зелене,

Цвіте твоє біле личко для мене, для мене.

2 дівчина: Зацвітай, молода калино,

Серед тихого розмаїття.

Чиста хвиля до тебе плине,

Омиває твоє коріння.

3 дівчина: Це ж тобі од вітрів не ламатися,

Білим цвітом шуміти над світом,

Свіжих сил у землі набиратись,

Дивом кетягів погомоніти.

Четверта дівчинка

Рости, наша калинонько, вгору, вгору

Рости, наша калинонько, розвивайся.

Навесні біленьким цвітом заквітчайся,

Щоби кетяги червоні наливалися,

Щоби калиною моєю милуватися.

Цвіте калина в нашому саду,

Її просту одежу вінча вінок, як ніжну молоду.

Віночок із маленьких квіточок -

Непишних, некрасивих, непримітних.

Вона отак, як наша доля, квітне,

Вона Вкраїни рідної вінок!

А восени як ватра спалахне!

Своїм осіннім кетягом сяйне

І звеселить осінні тихі далі.

Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма,

Без калини нема України,

Без народу Вкраїни нема.

Ми - українці - велика родина,

Мова і пісня у нас солов'їна.

Квітне в садочку червона калина,

Рідна земля для всіх нас – Україна

Неподоланому народу,

солов'їній моїй Україні,

над каміння, над сині води.

Ти про щастя шуми, калино.

Разом:

Хай і знов калина червоніє, достигає,

Всьому світу заявляє:

Я - країна Україна

На горі калина.

Пісня «Ой у лузі червона калина».

Гей, у лузі червона калина

Похилилася,

Чогось наша славна Україна

Зажурилася.

А ми тую червону калину

Підіймемо, -

А ми нашу славну Україну

Гей, гей, розвеселимо.

Як повіє буйнесенький вітер

З широких степів,

То прославить на всю Україну

Славних козаків.

А ми тую козацькую славу

Збережемо,

А ми нашу славну Україну

Гей, гей, розвеселимо.