| Главная » Файлы » Курсові та дипломні (refovip) » Держава і право | [ Добавить материал ] |
ЗАХИСТ ПРАВ право
| 18.06.2010, 15:47 | |
| ЗАХИСТ ПРАВ Стаття 20. Порушення прав власника свідоцтва 1. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. (Пункт 1 статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV від 22.05.2003) 2. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію. (Абзац третій пункту 2 статті 20 в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003) Стаття 21. Способи захисту прав 1. Захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. 2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв’язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх компетенції розв’язують, зокрема, спори про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення прав власника свідоцтва. (Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003, в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003) Стаття 22. Право повторної реєстрації Ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно із пунктами 1-3 статті 18 цього Закону. (Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV від 22.05.2003) Розділ VII ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 23. Державне мито і збори Розмір та порядок сплати державного мита за видачу свідоцтв на знаки для товарів і послуг визначаються законодавством. Кошти, одержані від сплати державного мита за видачу свідоцтв на знаки для товарів і послуг, зараховуються до Державного бюджету України. Розмір передбачених цим Законом зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України. Передбачені цим Законом збори сплачуються на поточні рахунки уповноважених Установою закладів, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності і відповідно до їх спеціалізації виконують окремі завдання, що визначені цим Законом. (Частина четверта статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III від 10.01.2002) Надходження від передбачених цим Законом зборів мають цільове призначення і згідно з розпорядженнями Установи використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, зокрема на виконання завдань, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності. (Стаття 23 в редакції Закону N 2188-III від 21.12.2000) Стаття 24. Реєстрація знака в іноземних державах 1. Будь-яка особа має право зареєструвати знак в іноземних державах. 2. У разі реєстрації знака в іноземних державах згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків та/або Протоколом до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків заявка на міжнародну реєстрацію та відповідні їй заява про територіальне розширення і заява про продовження міжнародної реєстрації подаються через Установу за умови сплати національного збору за подання кожної з них. (Пункт 2 статті 24 в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003) 3. Витрати, пов’язані з реєстрацією знака в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша особа. Стаття 25. Охорона прав на добре відомий знак 1. Охорона прав на добре відомий знак здійснюється згідно з статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності та цим Законом на підставі визнання знака добре відомим Апеляційною палатою або судом. 2. При визначенні того, чи є знак добре відомим в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: ступінь відомості чи визнання знака у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання знака; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого просування знака, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів та/або послуг, щодо яких знак застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій та/або заявок на реєстрацію знака за умови, що знак використовується чи є визнаним; свідчення успішного відстоювання прав на знак, зокрема територія, на якій знак визнано добре відомим компетентними органами; цінність, що асоціюється зі знаком. 3. Порядок визнання Апеляційною палатою знака добре відомим в Україні встановлюється Установою. За подання заяви про визнання знака добре відомим сплачується збір. Рішення Апеляційної палати щодо визнання знака добре відомим в Україні може бути оскаржено у судовому порядку. 4. З дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду знак став добре відомим в Україні, йому надається правова охорона така сама, якби цей знак був заявлений на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких знак визнано добре відомим в Україні, якщо використання цього знака іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв’язок між ними та власником добре відомого знака і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням. (Закон доповнено статтею 25 згідно із Законом N 850-IV від 22.05.2003) Президент України Л.КРАВЧУК м. Київ, 15 грудня 1993 року N 3689-XII | |
| Просмотров: 385 | Загрузок: 0 | | |