| Главная » Файлы » Курсові та дипломні (refovip) » Екологія | [ Добавить материал ] |
Підземні води екологія
| 16.06.2010, 13:16 | |
| На якість поверхневих і підземних вод впливають скиди неочищених і недостатньо очищених стічних вод, стоки з урбанізованих територій і сільськогосподарських угідь, а також забруднені атмосферні опади. Найгірша екологічна ситуація з якістю води склалася у басейнах нижнього Дніпра та Сіверського Донця, тобто там, де сконцентровані найбільші водомісткі промислові та сільськогосподарські виробництва, а також розміщено багато міст. Найбільшими забруднювачами водних об'єктів є підприємства житлово-комунального господарства (48,2% загального обсягу у 1999р.), металургійної, вугільної, нафтохімічної промисловості та енергетики. Не зважаючи на зменшення обсягів скидання забруднених вод у поверхневі водні об'єкти і збільшення обсягів нормативно очищених вод (Рис. 3), надзвичайно низькою залишається ефективність використан ня очисних споруд. Потужність останніх становить 8 км3/рік, тоді як у 1999 р. у поверхневі водні об'єкти скидаються тільки 1,7 км3 нормативно чистої води, а обсяг скидів неочищених і недостатньо очищених стічних вод становить 3,9 км3 (тобто задіяно лише 48,9% проектної потужності). Екстенсивне використання мінеральних добрив у сільському господарстві призводить до збільшення вмісту біогенних сполук (нітратів, фосфору тощо) у підземних горизонтах, внаслідок чого питна вода з підземних джерел, яка споживається сільським населенням, також не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Щороку із сільськогосподарських угідь до поверхневих водойм разом з поверхневим стоком потрапляє в середньому 11 млн т гумусу, 0,4 млн т фосфору, 7 млн т калію [7]. Рис. 3. Структура зворотних вод, скинутих у поверхневі водні об'єкти (млн м3) Низька якість підземної води спостерігається переважно в районах зосередження промислового та сільськогосподарського виробницт ва, а також сховищ відходів поверхневого типу (золовідвалів, шламо- та хвостосховищ, гноєсховищ). У підземні горизонти в 1999 р. було скинуто 23,2 млн м3 (на 27,5% менше, ніж у 1998 р.) стічних вод, у т.ч. 32,9% - підприємс твами вугільної промисловості, та 23,5% - нафтохімічної. Необхідно зазначити, що водні ресурси є національним капіталом, яким користується сучасне й буде користуватись майбутнє покоління. Це вимагає й відповідного ставлення до їхнього використання, охорони та відтворен ня. Негативні впливи (прямі й непрямі) на кількість та якість водних ресурсів необхідно розглядати як загрози національній безпеці держави. Аналіз водокористування в Україні дав можливість виділити низку таких загроз, що умовно поділені на 3 групи: економічного, екологічного та міжнародного характеру. До загроз економічного характеру можна віднести: • кризу неплатежів за спеціальне водокористування, частка яких у 1999 р. становила 74,5% (за даними Держводгоспу); • дефіцит води у промислових і сільського сподарських районах, який покривається тільки шляхом її інженерного відтворення; • значні втрати води: 10-20% - при транспортуванні, 20% - у житлово-комунальному господарстві, 20-30% - у промисловості. Наслідком таких загроз є переривчатість у водопостачанні та регламентована подача води у багатьох містах і областях України (Луганській, Львівській, Сумській, Херсонській, Тернопільській, у м. Севастополь та ін.). Відсутність гарантованих джерел водопостачання, коли в 1,2 тис. сіл (з 28,5 тис.) південних і східних областей України населення користується привізною водою, а також низький рівень забезпеченості населених пунктів централізова ними каналізаційними мережами (що існують в 94% міст, 57% селищ міського типу та 3% сіл) призводять до надходження в системи міського водопостачання 75% води поверхневих джерел, що зазнають інтенсивного забруднен ня, та 50% підземних вод, що не відповіда ють санітарним вимогам. Це, в свою чергу, спричинює щорічні спалахи холери та кишкових захворювань внаслідок використання бактеріально забрудненої питної води (тільки у 1998 р. було 4 випадки захворювань, пов'язаних з недоброякісною питною водою). До загроз екологічного характеру можна віднести: • дефіцит водного стоку для розбавлення вод (10%-й забір стоку є критичною межею, перевищення якої порушує процеси природного самовідновлення водних екосистем), що виснажує води; • підвищення рівня грунтових вод (в середньому 0,3-0,5м/рік) на півдні країни, що зумовлено зниженням дренуючої спроможності річок та значними технологічними втратами води у зрошувальних системах; • стале забруднення водних об'єктів шкідливими сполуками. Основною загрозою міжнародного характеру є забруднення річок транзитною водою. Прикладом цього є недавні забруднення транзитною водою українських ділянок річок Тиса та Сірет, куди потрапили важкі метали внаслідок низки аварій на золотодобувному підприємстві, розташованому в Румунії. Іншими чинниками виникнення міждержавних конфліктів, пов'язаних з річками міжнародного значення, є: відсутність узгодженого управління водними ресурсами; недостатня інформованість про водокористування у Білорусі, Російській Федерації та Румунії, звідки в Україну надходить 75% води; імовірне здійснення великих гідротехнічних проектів з непередбачуваними наслідками для режиму стоку, а також розподіл очікуваних при цьому економічних вигод і втрат; суперечності щодо шляхів запобігання стихійним або аварійним ситуаціям. На нашу думку, для поліпшення економічних та екологічних умов водокористування в Україні доцільно: • прискорити створення правової бази водокористування, в першу чергу, Програми розвитку водного господарства, законів "Про питну воду і безпечне водопостачання" та "Про безпеку гідроспоруд", регіональних і галузевих програм використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів; • змінити нормативи та збільшити розміри збору за спеціальне водокористування та платежів за скид забруднюючих речовин у водні об'єкти; • забезпечити фінансування будівництва групових, розвідних і локальних сільських водопроводів, водозабірних свердловин, каналізаційних систем і споруд у сільській місцевості (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. №134 "Про водопостачання сільських населених пунктів України"); • припиняти дію права на спеціальне водокористування у випадку систематичної несплати зборів водокористувачами в необхідні строки (згідно з Водним кодексом України, ст. 55, пункт 8); • посилити контроль за обсягами водокористування, вчасною сплатою зборів за спеціальне водокористування та штрафів за забруднення водних об'єктів, а також розробити заходи, що дали б змогу ліквідувати заборгованість водокористувачів за спеціальне водокористування. Джерела 1. Качинський А.Б., Лавриненко С.І. Порівняльний аналіз стану навколишнього середовища України та окремих держав світу // Стратегічна панорама. - 1999. - №4. - С.140-149. 2. Эндрэс А. Экономика окружающей среды. Вступление / Пер. с нем. Б.М.Данилишина. - К.: Либідь, 1995. - 168 с. 3. Підкамінний І.М. Світовий та український досвід управління техногенно-природною безпекою // Регіональна економіка. - 1999. - № 3. - С.95-104. 4. Малярчук І.А., Прейгер Д.К., Сліпець І.В., Циганюк А.І. Екологічна політика держави та економічний механізм її реалізації // Довкілля і ресурси: наукові проблеми: Зб. наук. праць. - К.: УІНС, 1999. - С.19-32. 5. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України: Монографія/ За ред. Б.М.Данилишина. - К.: РВПС України, 1999. - 716 с. 6. Розміщення продуктивних сил / В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенов та ін.: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1996. - 368 с. 7. Яцик А. Екологічні проблеми та як їм дати раду // Водне господарство України. - 1998. - № 1-2. - С.14-20. | |
| Просмотров: 383 | Загрузок: 0 | | |