Дитячий фольклор
Колискові
Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконує матір (батько чи інший член родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. Це один з найдавніших жанрів народної словесності. У минулому ці пісні ви-конували не тільки для того, щоб приспати дитину, а й оберегти її від зла, сприяти здоров'ю та швидкому ростові. У колискових піснях сон — це істота, яка має заспокоїти дитину, приспати її. Ходить Сон коло вікон, Л Дрімота коло плота, Та й питає Сон Дрімоту: «Де ми будем ночувати?» «Де хатина теплесенька, Де дитина малесенька, Там ми будем ночувати, Дитиночку присипляти». У багатьох колискових мотив при-I пиляння пов'язаний ще з одною на¬шим іфічною істотою — котом. Кіт у І [і >н'янських культах — символ обере-і \ дому (спить на печі, стереже спокій, ік  підходить далеко від дому, завжди поиертається). Крім того, кіт спить більшу частину доби. З цим був по-I > і заний звичай класти кота в колис-И у перед тим, як туди клали дитину. Коте сірий, коте білий, Коте волохатий, Ходи вже до хати Дитиноньку колихати, Дамо тобі папи Да у твої лапи. Магічну силу присипляти дитину мають у колискових птахи (голуб, зо-луля), вітер, трави (рута, м'ята, хре¬щатий барвінок та ін.)
ДРУГУ» сучаснішу групу колиско-иих, називають побутовою. У центрі цих творів — не тільки сама дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров'я, щастя, а й світ, у якому дитина живе, — її дім, родина. У цих піснях в напівказкових рисах описана «мальо-нана колисочка із золотими вервеч-ками», мальованими бильцями, шов¬ковими подушечками й пелюшками, зображено риси побуту, елементи суспільного життя.
Забавлянки
Забавлянки — ряд непісенних жанрів. Це невеличкі поетичні тво¬ри, які примовляють дорослі, пестя¬чи немовля.
Потішки — невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати. їхнє призначення — заспокоїти дитину, вплинути на її психічний стан, щоб вона швидше заснула. Тексти потішок дуже по¬дібні до колисанок, у них виступають ті самі дійові особи, що й у пісенній ліриці:
Тихо, (ім'я дитини), не плач,
Киця принесе калач.
Іде киця по мостику,
Несе калач на хвостику. Пестушки — коротенькі віршики, які виконуються в поєднанні зі своє¬рідними рухами чи вправами, якими дорослий пестить дитину, підба¬дьорює, спонукає до певного виду діяльності. Найпоширенішими є варіанти «Ласочки». Гладячи дитину по руках, примовляють:
— Лася, Лася, де була?
— У лісі.
— Що їла?
— Горісі.
— Чим кусала?
- Зубами.
— Куди клала?
— До мами.
Майже всі слов'янські народи ма¬ють забавлянку «Сорока» (або її варіанти). Вона пов'язана з пещен¬ням дитячої руки.
Віршовані казочки з елементами сюжетності народ створив для дітей старшого віку (3-5 років), наприклад «Пішла киця по водицю».
Безконечні, або надокучливі казоч¬ки — коротенькі віршовані твори, де в жартівливому тоні йдеться про якусь несерйозну або малоймовірну подію, що повторюється багато разів, не перериваючи оповіді казочки. Ме¬ханізм «безконечності» створюється шляхом відповіді на поставлене в кінці твору питання: «Чи казати знов з кінця?», «Гарна баєчка, чи ні?», «Розказати тобі ще?». Найпоши¬реніша по всій Україні казочка «Був собі чоловік і^а^кка».
Заклички — короткі поетичні тво¬ри, пов'язані з вірою людей у магічну дію слова, у яких звучать звертання до природних явищ з метою вплину¬ти на погоду, довкілля. Наприклад:
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику
В полив'янім горщику.
Іди, іди, дощику,
Цебром, відром, дійницею
Над нашою пашницею.
Вийди, вийди, сонечко, На дідове полечко, На бабине зіллячко, На наше подвір'ячко.